Для прослуховування аудіоказки натисніть на відео нижче:

У маленькому українському селі жили брат і сестра — Олексійко та Марічка. Вони з нетерпінням чекали свята святого Миколая, бо знали, що він приносить подарунки добрим дітям.

Вечір перед святом був особливим: у вікнах світилися вогники, на подвір’ї пахло ялинковими гілками, а в хаті панувала тепла і затишна атмосфера.

— Мамо, а правда, що святий Миколай бачить, як ми себе поводимо? — запитала Марічка, розчісуючи свою ляльку.
— Так, доню. Він спостерігає за кожною дитиною і знає, хто чемний, а хто трохи пустує, — усміхнулася мама.

— А як він усе це встигає? Йому ж треба обійти стільки дітей! — допитувався Олексійко, з цікавістю зазираючи у мамині очі.
— Він не сам. У нього є помічники — янголи, які допомагають розносити подарунки, — пояснив тато, заносячи до кімнати теплі пиріжки.

Марічка задумалась і тихо промовила:
— А хто такий святий Миколай? Чому він приносить подарунки?

Тато всівся поруч із дітьми й почав розповідь:
— Дуже давно, багато століть тому, жив один добрий чоловік на ім’я Миколай. Він був сином багатих батьків і жив у місті Патари, у далекій країні Лікія. Вони виховали його милосердним і щедрим. Коли батьки померли, Миколай отримав величезний спадок. Але замість того, щоб жити в розкоші, він вирішив допомагати тим, хто цього потребував.

— А як він допомагав? — нетерпляче спитала Марічка.

— Він робив це таємно, — пояснила мама. — Наприклад, одного разу Миколай почув про чоловіка, у якого не було грошей, щоб видати своїх доньок заміж. Уночі він тихо поклав мішечки із золотом біля дверей їхньої хати. І так він допомагав багатьом людям, ніколи не кажучи про це.

— Він справді був святим! — вигукнув Олексійко.

— Так, люди дуже любили його, і після смерті Миколая почали вшановувати його як святого. У різних країнах це свято стало нагадуванням про добро, милосердя і допомогу ближнім. В Україні традиція святого Миколая дуже особлива: він приносить подарунки дітям, які були чемними, і нагадує про важливість бути добрим, — додав тато.

— А якщо я трохи пустувала? — засумнівалася Марічка.

— Миколай знає, що всі ми іноді робимо помилки, але головне — старатися виправитися й допомагати іншим, — заспокоїла її мама.

Діти сіли за стіл і старанно написали листа:
“Дорогий святий Миколаю, ми весь рік старалися бути чемними. Хоч іноді були пустунами, але обіцяємо виправитися. Найбільше ми мріємо про фарби й книгу казок. Дякуємо, що ти завжди даруєш радість. Олексійко і Марічка.”

Увечері вони поклали листа на підвіконня і лягли спати, мріючи про ранок.

Коли діти прокинулися, перше, що вони зробили, — побігли до вікна. Там, на білосніжному віконечку, лежали їхні бажані подарунки: яскравий набір фарб для Марічки та велика книга з ілюстраціями для Олексійка.

— Він справді прийшов! — вигукнула Марічка, притискаючи фарби до грудей.
— А ще він залишив записку! — додав Олексійко.

Мама взяла листа й прочитала вголос:
“Дорогі Олексійко і Марічко, я бачив, як ви допомагаєте батькам, дбаєте одне про одного і стараєтеся бути добрими. Пам’ятайте, що головний подарунок у житті — це любов і турбота про ближніх. З повагою, святий Миколай.”

Діти засяяли від щастя й обійняли батьків. І цього дня вони пообіцяли завжди пам’ятати, що свято святого Миколая — це не лише про подарунки, але й про добрі справи, які кожен може робити для інших.