Високо в горах, у печері з золотими стінами, жила родина драконів. Мама-дракониха, тато-дракон і їхній маленький синочок — дракончик Вогник.
Вогник був червоненьким, пухнастим, з маленькими крильцями і великими зеленими очима. Як усі дракони, він уже вмів дихати вогнем. Але була одна проблема — Вогник не вмів контролювати свій вогонь!
Коли дракончик радів — пих! — вилітали іскри. Коли дивувався — пшик! — вогняна цятка. А коли сердився — ба-бах! — ціле полум’я!
Одного разу Вогник грався з іграшками і побудував високу вежу з каменів. Він так пишався нею! Але раптом його сестричка Іскринка пробігла повз і випадково зачепила вежу. Вона розвалилася!
— Моя вежа! — закричав Вогник і так розсердився, що з його рота вирвалося величезне полум’я!
Воно ледь не підсмалило Іскринку!
— Вогнику! — суворо сказала мама. — Ти міг поранити сестричку! Ти маєш навчитися контролювати свій вогонь!
— Але я не хотів! — заплакав дракончик. — Він просто вийшов сам!
— Розумію, — м’якше сказала мама. — Але ти вже підріс. Час навчитися керувати своїм вогнем.
Вогник засмутився. Він справді не хотів нікого ранити. Але як контролювати вогонь, якщо він вилітає сам?
Тато вирішив допомогти:
— Вогнику, я відведу тебе до мудрого дракона Спокія. Він живе на вершині гори і вчить драконів контролювати вогонь.
Вони полетіли на вершину. Там у великій печері жив старий зелений дракон Спокій. У нього були добрі очі і спокійна посмішка.
— Привіт, малий, — сказав він. — Я чув про твою проблему. Не хвилюйся, ми навчимося!
— Але як? — запитав Вогник. — Мій вогонь не слухається!
— Твій вогонь слухається твоїх емоцій, — пояснив Спокій. — Коли ти сердишся, радієш чи лякаєшся — емоції сильні, і вогонь вириваєтья назовні. Треба навчитися керувати емоціями.
— А як це зробити? — не розумів дракончик.
— Покажу, — усміхнувся Спокій. — Дивись.
Він взяв камінь і кинув його у стіну печери. Камінь впав і розбився на шматки.
— Ти зараз злякався або розсердився? — запитав Спокій.
— Трохи злякався, — зізнався Вогник.
— І що? Вогонь вийшов?
— Ні… — здивувався дракончик.
— Бачиш? Я теж відчув емоцію. Але я не дозволив їй керувати мною. Я подихав глибоко і заспокоївся. Спробуй!
Спокій навчав Вогника спеціальним вправам. Коли відчуваєш, що починаєш сердитися:
- Зупинися
- Глибоко вдихни
- Повільно видихни
- Порахуй до п’яти
- Подумай, чи варто пускати вогонь
— Але це ж довго! — скаржився Вогник. — Поки я рахуватиму, я забуду, чому сердився!
— Ось саме! — засміявся Спокій. — У цьому й сенс! Більшість речей, через які ми сердимося, насправді не такі важливі. Коли заспокоюєшся, розумієш це.
Вогник почав тренуватися. Спочатку було важко. Спокій спеціально створював ситуації, що могли розсердити дракончика.
Він ховав його іграшку. Вогник починав сердитися, відчував, як вогонь підступає до горла. Але пам’ятав: стоп, подихати, порахувати.
— Раз… два… три… чотири… п’ять, — рахував він. І вогонь відступав!
— Молодець! — хвалив Спокій. — Ти вчишся!
Але одного разу сталася справжня перевірка. Вогник повернувся додому і побачив, що його брат Димок зламав його улюблену іграшку — дерев’яного коня!
— Ти зламав! — закричав Вогник і відчув, як величезне полум’я підступає до горла.
Це був найсильніший вогонь, який він коли-небудь відчував! Здавалося, нічого не зможе його зупинити!
Але раптом Вогник згадав слова Спокія. Він зупинився. Закрив очі. Глибоко вдихнув… видихнув… почав рахувати:
— Раз… два… три… чотири… п’ять…
Вогонь у горлі трохи відступив. Вогник рахував далі:
— Шість… сім… вісім… дев’ять… десять…
Нарешті вогонь зовсім зник. Вогник відкрив очі.
Димок стояв і плакав:
— Вибач, братику! Я не хотів! Я просто хотів пограти, і воно випадково зламалося!
Вогник подивився на брата і раптом зрозумів: Димок не спеціально. Це була помилка. І зламана іграшка — це не найстрашніше. Брат важливіший!
— Нічого, — сказав Вогник. — Це була помилка. Ми можемо її полагодити разом!
Димок перестав плакати і обійняв брата:
— Дякую! Ти не розсердився!
Мама все бачила і була дуже горда:
— Вогнику, ти молодець! Ти подолав свій гнів! Ти став сильнішим!
— Справді? — здивувався дракончик. — Але ж я не пустив вогонь. Я не показав силу.
— Ні, — усміхнулася мама. — Справжня сила — це вміння НЕ пускати вогонь, коли ти дуже хочеш. Справжня сила — це самоконтроль.
З того дня Вогник продовжував тренуватися. Іноді йому вдавалося, іноді — ні. Були моменти, коли вогонь все-таки вириваєтья. Але з кожним разом це траплялося все рідше.
Дракончик навчився розпізнавати свої емоції:
— Зараз я відчуваю злість. Треба зупинитися і подихати. — Зараз я дуже радію. Треба контролювати іскри.
Одного дня в гори прийшли мандрівники. Вони заблукали і замерзали. Дракони допомогли їм — розпалили вогнище, нагріли їжу.
І саме Вогник зробив ідеальний, контрольований вогник для вогнища — не надто сильний, не надто слабкий, акурат!
— Дивись, — сказав Спокій, який прилетів у гості, — раніше твій вогонь міг когось поранити. А тепер він допомагає, гріє, рятує. Бачиш різницю?
Вогник кивнув. Він був гордий собою. Він навчився контролювати свій вогонь. А головне — навчився контролювати свої емоції.
І тепер, коли інші маленькі дракончики не могли впоратися зі своїм вогнем, Вогник навчав їх:
— Зупинись. Подихай. Порахуй. Подумай. Ти сильніший за свій вогонь. Ти можеш ним керувати!
І дракончики вчилися. Бо розуміли: справжня сила — не в найбільшому полум’ї, а в умінні контролювати себе!
Кінець
Запам’ятай:
- Контролювати емоції — справжня сила
- Коли сердишся — зупинись і подихай
- Рахування до десяти допомагає заспокоїтися
- Помилки трапляються — не варто сердитися
- Самоконтроль робить тебе сильнішим
