Марічка була маленькою дівчинкою з кудрявим волоссям і великими карими очима. Вона завжди сиділа вдома з мамою, і їм було дуже добре разом.
Але одного дня мама сказала:
— Марічко, завтра ти підеш у дитячий садочок! Там будуть інші діточки, іграшки, вихователька!
Марічка злякалася:
— Я не хочу! Я хочу бути вдома з тобою!
— Я розумію, — обійняла її мама. — Але в садочку буде весело! Там ти знайдеш друзів!
Увечері Марічка не могла заснути. Вона думала: “А що, якщо діти мене не полюблять? А що, якщо вихователька буде сувора? А що, якщо я заплачу і мама не прийде?”
Вранці мама одягнула Марічку в гарне платтячко, причесала кучері і взяла за ручку:
— Ходімо! Побачиш, як там цікаво!
Вони прийшли до великої будівлі. На дверях було написано “Дитячий садочок Сонечко”. У дворику гралися діти, сміялися, бігали.
Але Марічка злякалася і міцно вчепилася в маму:
— Не хочу! Не хочу!
— Все буде добре, — заспокоїла мама.
Їх зустріла добра вихователька Лариса Анатоліївна. У неї були ласкаві очі і тепла усмішка:
— Привіт, Марічко! Я так рада, що ти до нас прийшла! Ходи, я покажу тобі нашу групу!
Марічка тремтіла, але пішла за вихователькою. Мама помахала їй рукою і пообіцяла:
— Я прийду за тобою після обіду! Не хвилюйся!
У групі було багато іграшок — ляльки, машинки, кубики, книжки. Діти гралися, хтось малював, хтось будував вежу.
Марічка стояла біля стіни і не знала, що робити. Їй хотілося заплакати.
Раптом до неї підійшов хлопчик з веселими очима:
— Привіт! Я Максим! А ти хто?
— Марічка, — тихо відповіла дівчинка.
— Хочеш будувати вежу разом? — запропонував Максим.
Марічка несміливо кивнула. Вони сіли на килимок і почали будувати. Максим ставив зелені кубики, Марічка — червоні. Вежа росла все вище і вище!
— Дивись, яка висока! — радів Максим.
Марічка усміхнулася. Їй стало цікаво!
Потім підійшла дівчинка з косичками:
— Привіт! Я Софійка! Хочеш, я дам тобі свою ляльку пограти?
— Можна? — здивувалася Марічка.
— Звичайно! У садочку ми всі граємося разом! — усміхнулася Софійка.
Марічка взяла ляльку і почала її колихати. Софійка сіла поруч, і вони почали гратися разом.
Потім Лариса Анатоліївна покликала всіх на ранкову зарядку. Діти стали в коло і почали робити вправи під веселу музику. Марічка теж приєдналася. Вона махала ручками, стрибала — і їй було весело!
Після зарядки був сніданок. Марічка сіла за столик разом з Максимом і Софійкою. Лариса Анатоліївна принесла їм смачну кашку і какао.
— Тобі смачно? — запитав Максим.
— Так, — кивнула Марічка. — Дуже!
Після сніданку вихователька прочитала казку. Усі діти сиділи на килимку і слухали. Марічка сиділа між Максимом і Софійкою і теж слухала цікаву історію про зайчика.
Потім вони пішли гуляти. На вулиці були гойдалки, гірка, пісочниця. Марічка каталася на гойдалці, і Софійка підштовхувала її. Потім вони разом ліпили куличики з піску.
Марічка раптом зрозуміла: їй весело! Вона зовсім забула про свій страх!
Після прогулянки був обід. Марічка з’їла смачний супчик і котлетку. А потім прийшла мама!
— Марічко! — покликала мама. — Як тобі?
Дівчинка подивилася на маму і засяяла:
— Мамо! Тут так весело! У мене є друзі — Максим і Софійка! Ми будували вежу, гралися, читали казку! А ще я каталася на гойдалці!
Мама здивувалася і зраділа:
— Значить, тобі сподобалося?
— Так! — кивнула Марічка. — Можна я завтра знову прийду?
— Звичайно, любонько! — обійняла її мама.
Марічка попрощалася з Максимом, Софійкою і вихователькою:
— До побачення! Я завтра прийду!
По дорозі додому вона розповідала мамі про все, що було в садочку. Вона вже не боялася. Навпаки — їй не терпілося повернутися!
Ввечері, перед сном, мама запитала:
— Марічко, чому ти боялася йти в садочок?
Дівчинка задумалася:
— Я думала, що там буде страшно. Що діти мене не полюблять. Що буде сумно без тебе.
— А що сталося насправді?
— Насправді там було весело! — усміхнулася Марічка. — Діти добрі, Лариса Анатоліївна ласкава, іграшки цікаві! І знаєш що, мамо? Я зрозуміла: іноді ми боїмося чогось нового. Але коли спробуємо — виявляється, що це зовсім не страшно, а навіть цікаво!
Мама поцілувала доньку:
— Ти права, любонько. Ти дуже смілива дівчинка!
З того дня Марічка щоранку радісно йшла в садочок. Вона знайшла справжніх друзів, навчилася багато чого нового і зрозуміла важливу річ: нові місця і нові люди — це не страшно. Це — можливість для нових пригод, дружби і радості!
Кінець
Запам’ятай:
- Нове може бути страшним, але часто виявляється цікавим
- У новому місці можна знайти друзів
- Страх проходить, коли спробуєш
- Іноді треба бути сміливим і зробити перший крок
- Нові пригоди — це весело і цікаво
Нарешті гарна казка про дитячий садочок! Дякую!