У далекому чарівному лісі Ласик із сяючим райдужним рогом щодня знаходив нові пригоди. Але одного ранку, коли він йшов до улюбленого джерельця за солодким соком, він почув дивний шум у кущах.
— Хто там? — обережно запитав Ласик, нахиливши голову, щоб краще розгледіти.
З кущів виглянув маленький єнот із розпатланим хвостиком і переляканими очима.
— Допоможи мені, будь ласка! — запищав єнот. — Я втрапив у біду. Моя улюблена іграшка — блискучий камінчик — впала в озеро, а я боюся води!
— А як тебе звати? — запитав Ласик.
— Блискун, — відповів єнот, ніяково знизуючи плечима. — Я дуже люблю все блискуче, тому друзі дали мені таке ім’я.
Ласик усміхнувся, хоча Блискуну стало ще соромніше.
— Не хвилюйся, Блискуне, — сказав він. — У мене є план! Мій ріг може допомогти!
Блискун здивувався:
— Твій ріг? І як же він допоможе?
— У мене магічний ріг, — гордо відповів Ласик. — Дивись і вчись!
Ласик підняв голову високо вгору, і його ріг почав сяяти всіма кольорами веселки. Промінь світла від рога торкнувся води, і та враз стала прозорою, як скло. На дні озера Блискун побачив свій блискучий камінчик.
— Ого! — вигукнув Блискун. — Але ж він усе ще на дні!
— Терпіння, друже, терпіння, — сказав Ласик.
Він направив свій ріг прямо на камінчик, і той м’яко піднявся вгору, немов його підхопила невидима рука.
— Ура! — закричав Блискун, підстрибуючи від радощів. — Ти справжній герой, Ласику!
Ласик гордо усміхнувся:
— Це все завдяки моєму рогу. Хоча, якщо чесно, я сам тільки вчора зрозумів, що він таке вміє.
Блискун розсміявся:
— Тобто це була імпровізація?
— Ще й яка! — відповів Ласик. — Але працює, і це головне.
З того часу Блискун і Ласик стали найкращими друзями. Вони часто разом вирушали в пригоди, і кожного разу, коли траплялися труднощі, Блискун жартома говорив:
— Ласику, ріг наготові? А то я знову щось упустив!
А Ласик завжди відповідав:
— Для тебе, друже, мій ріг працює цілодобово. Тільки не змушуй мене діставати твій сніданок із болота!
І вони сміялися, знаючи, що з дружбою і трохи магії в їхньому житті немає місця для суму.
