Слухати аудіоказку українською про зиму можна у відео нижче:

Десь далеко за крижаними горами, у холодному царстві, де дерева вкриті сріблом, а річки сплять під товстою ковдрою льоду, жила Зима. Вона була чарівною: її коси нагадували снігові віхоли, а в очах віддзеркалювалися зірки. Але Зима була сумною. Їй здавалося, що її царство занадто тихе, і вона мріяла знайти свою музику.

Одного разу Зима вирушила в подорож, щоб відшукати звуки, які б наповнили її володіння радістю. Спочатку вона завітала до Лісу, де жив її давній друг Борсук Дрімус.

— Друже Дрімусе, — запитала Зима, — ти чув, як співає моя музика?
— Твоя музика — це шурхіт снігу під лапами, Зимо, — відповів Борсук. — Вона чарівна, але її важко почути, якщо не прислухатися.

Зима задумалась і рушила далі. Вона прийшла до Річки, що спала під льодом.

— Річко, — звернулася Зима, — чи заховала ти мою музику у своїх глибинах?
— О, ні, — відповіла Річка, прокинувшись. — Але твої крижинки дзвенять у моєму серці, мов маленькі дзвіночки. Це і є твоя мелодія.

Зима вдячно усміхнулася, але вирішила пошукати ще. Вона дійшла до високих гір і там зустріла Вітер.

— Вітре, ти подорожуєш усім світом. Може, ти чув мою музику?
— Твоя музика — це завивання хуртовини, коли ми з тобою танцюємо, — засміявся Вітер. — Вона лякає, але й зачаровує.

Зима зрозуміла, що її музика всюди, але вона звучить по-різному. Шурхіт снігу, дзвін криги, завивання хуртовини — усе це було її симфонією. Але чогось їй все одно не вистачало.

Тоді вона завітала до маленького села, де люди зібралися біля ялинки. Діти сміялися, дорослі співали пісень, а вогники свічок грали на гілках, наче зірки. І раптом Зима відчула, що саме тут її музика стала повною.

Це був сміх, радість і тепло, яке люди знаходили навіть у найхолодніші дні.

З того часу Зима більше не сумувала. Вона дбала про те, щоб її музика лунала у кожному куточку: у завиванні вітру, у дзвоні бурульок і в теплих піснях людей. І кожного року вона поверталася, щоб дарувати світу свою казкову симфонію.