Глибоко під землею, в затишних підземних тунелях, жила родина кротів. Мама-Кротиха, тато-Кріт і їхній маленький синочок Риточок.

Кроти проводили все своє життя під землею, в темних, але дуже затишних норах. Вони мали слабкий зір, зате чудовий нюх і дотик, якими прекрасно орієнтувались у своїх підземних лабіринтах.

Але Риточок мав одну особливу мрію — він дуже хотів побачити сонце!

— Мамо, розкажи мені ще раз про сонце! — просив він щовечора.

— Сонце дуже яскраве і тепле, — розповідала мама. — Воно світить з неба і дає життя всьому на поверхні.

— Я так хочу його побачити! — мріяв Риточок. — Чому ми живемо під землею, а не на поверхні, де світить сонце?

— Наш дім тут, під землею, — пояснював тато. — Тут ми в безпеці, тут наша їжа — смачні черв’ячки та коріння.

Але Риточок не міг забути про сонце. Він чув від інших тварин, які іноді забігали в їхні тунелі, дивовижні розповіді про яскраве світло, блакитне небо, зелену траву.

— Я мушу побачити це на власні очі! — вирішив одного дня малий кріт.

Незважаючи на попередження батьків, Риточок почав копати тунель прямо вгору, до поверхні.

— Куди ти йдеш? — запитала мама, побачивши, що синочок копає в незвичному напрямку.

— Я хочу побачити сонце! — відповів Риточок і продовжив копати.

Батьки, розуміючи мрію сина, вирішили не забороняти, а лише попередити:

— Будь обережний, синку. Поверхня — це не наш звичний світ. Там багато незнайомого і потенційно небезпечного.

Риточок наполегливо копав вгору, і нарешті, після довгої роботи, побачив попереду яскраве світло!

— Ось воно! — радісно вигукнув він і виліз на поверхню.

Але сталося несподіване. Яскраве сонячне світло, до якого зовсім не звикли слабкі очі крота, боляче вдарило по його очах!

— Ой! — скрикнув Риточок, миттєво заплющуючи очі. — Як боляче!

Він спробував розплющити очі, але сонце було настільки яскравим, що він майже нічого не бачив, лише розмиті силуети та яскраві плями.

— Де я? Що відбувається? — розгубився малий кріт.

Раптом він відчув сильний порив вітру — це пролітав великий яструб, шукаючи здобич!

Кротик, засліплений сонцем, не міг побачити небезпеку і сховатись!

— Допоможіть! — злякано запищав він.

На щастя, повз пробігав заєць Стрибунець, який побачив маленького крота на відкритій місцевості.

— Швидко, ховайся в траву! — крикнув заєць, підштовхуючи розгубленого Риточка до густих кущів.

Вони встигли сховатись якраз вчасно — яструб пролетів повз, не помітивши їх.

— Дякую, — тремтячи, сказав Риточок. — Я нічого не бачив через яскраве світло!

— Ти кріт? — здивувався заєць. — Кроти ж живуть під землею! Що ти робиш тут, на поверхні?

— Я хотів побачити сонце, — пояснив Риточок. — Але виявилось, що я майже нічого не бачу тут, а ще й мало не потрапив у пазурі яструба!

Заєць співчутливо подивився на нього:

— Розумієш, кожна тварина створена для свого середовища. Мої очі створені для того, щоб добре бачити на поверхні і вчасно помічати небезпеку. А твої очі створені для темряви під землею, де ти можеш прекрасно орієнтуватись дотиком і нюхом.

Риточок задумався над цими словами, все ще ховаючись у кущах, боячись відкрити очі через яскраве світло.

— Може, тобі краще повернутись додому? — порадив заєць. — Тут, на поверхні, тобі дійсно небезпечно.

Кротик, засмучений і наляканий, погодився. З допомогою зайця, який охороняв його від можливих хижаків, Риточок повернувся до свого тунелю і поповз вниз, у рідну темряву.

Опинившись знову під землею, він відчув, як відразу стало спокійніше. Очі перестали боліти, і він знову міг чудово орієнтуватись у знайомій темряві.

Мама і тато чекали на нього, дуже стурбовані:

— Синку! Що сталося? Ти в порядку?

Риточок, все ще трохи наляканий, розповів про свою пригоду:

— Я побачив сонце, але воно виявилось занадто яскравим для моїх очей. Я нічого не бачив і мало не потрапив яструбу в лапи!

— Ми хвилювались за тебе, — обійняла його мама. — Поверхня — чудове місце, але не для нас, кротів.

— Але чому тоді всі так хвалять сонце? — запитав Риточок. — Чому воно здається таким чудовим?

Тато мудро пояснив:

— Для тих, хто створений жити на поверхні, сонце дійсно чудове. Але для нас, кротів, наш підземний світ так само прекрасний! Просто по-своєму.

— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів малий кріт.

— Ходімо, я покажу тобі дещо особливе, — сказав тато.

Він повів Риточка глибшими тунелями, куди той раніше не заходив. Там, у спеціальній печері, росли дивовижні світні гриби, які випромінювали м’яке блакитне світло!

— Ого! — вигукнув Риточок, вражений красою підземного світла.

— Це наше власне “сонце”, — усміхнувся тато. — М’яке і безпечне для наших очей, але не менш прекрасне!

Риточок з захопленням розглядав ніжне сяйво грибів, що освітлювало підземну печеру загадковим блакитним світлом.

— Це справді красиво, — прошепотів він.

Мама додала:

— У нашому підземному світі є багато краси, яку не побачиш на поверхні — блискучі кристали в глибоких тунелях, підземні джерела з кришталево чистою водою, та ось ці чарівні гриби.

Риточок зрозумів важливу річ: він так прагнув побачити щось, чого немає в його світі, що не помічав краси власного дому!

— Знаєте, — сказав він батькам, — я зрозумів. Наш підземний світ теж дуже гарний. Просто я раніше цього не бачив, бо весь час думав про те, чого в мене немає.

З того дня Риточок почав досліджувати підземний світ з новим захопленням. Він знаходив нові печери з кришталями, підземні озерця з дивовижними підземними рибками, лабіринти коренів дерев, що утворювали дивовижні візерунки.

— Наш дім особливий, — казав він тепер маленьким кротенятам, які теж мріяли побачити поверхню. — Так, там є сонце, але тут, під землею, теж є своя магія, треба тільки навчитись її бачити.

Іноді Риточок все ще думав про сонце, але тепер він розумів: кожне середовище має свою красу, і найважливіше — навчитись цінувати те, що маєш, а не постійно прагнути того, чого не маєш.

Кінець

---

Запам’ятай:

• Кожен створений для свого особливого середовища
• Варто цінувати те, що маєш, а не тільки мріяти про інше
• Краса є всюди, треба тільки навчитись її бачити
• Батьки завжди турбуються про безпеку дітей
• Пізнання світу може бути небезпечним без підготовки