На тихому лісовому ставку, серед зелених лататтів, жила родина жабок. Мама-Жаба, тато-Жаб і їхнє маленьке жабенятко на ім’я Квака.
Усі жабки в ставку чудово плавали. Вони стрибали у воду без вагань, пірнали, робили сальто, ганялися одна за одною під водою. Плавання було для жабок таким же природним, як дихання.
Але з Квакою було щось не так. Вона боялася води!
— Як же так? — дивувалась мама. — Ти ж жабка! Всі жабки чудово плавають!
— Я не хочу у воду, — тремтячи, казала Квака, сидячи на сухому листочку латаття. — Вона така глибока і холодна!
Інші жабенята сміялися з неї:
— Дивіться, жабка, яка боїться води! Як смішно!
Квака дуже соромилась. Вона сиділа на березі, поки всі інші весело плавали, і почувалась дуже самотньою.
— Чому я не така, як усі? — плакала вона ночами. — Чому я боюся того, що для інших так природно?
Тато-Жаб намагався допомогти:
— Донечко, давай я потримаю тебе, поки ти будеш вчитися плавати?
— Ні! — злякано відсахувалась Квака. — Я боюся!
Минали дні, а Квака все ще сиділа на березі, спостерігаючи за іншими. Вона вміла стрибати краще за всіх, чудово ловила комах язиком, голосно й красиво квакала. Але плавати не вміла зовсім!
Одного дня трапилась біда. Маленьке кошеня, яке гралося біля ставка, ненароком зіштовхнуло Кваку прямо у воду!
— Допоможіть! — закричала жабка, борсаючись на поверхні.
Мама і тато миттєво кинулись до доньки, але Квака вже почала занурюватись під воду від страху та панічних рухів.
— Квако, заспокойся! — крикнула мама, підпливаючи ближче. — Не бійся!
Тато-Жаб швидко підплив з іншого боку:
— Ми тут, ми тебе тримаємо!
Батьки підтримували Кваку з обох боків, не даючи їй потонути.
— Дихай спокійно, — заспокоював тато. — Ми не дамо тобі потонути.
Квака перестала панікувати і почала прислухатись до батьків. Її серце все ще калатало від страху, але присутність мами й тата давала відчуття безпеки.
— От бачиш, — лагідно сказала мама, — вода тебе тримає! Спробуй розслабити лапки.
Квака обережно спробувала розслабитись. І раптом відчула щось дивне — вода дійсно тримала її! Вона не тонула!
— Я… я не тону! — здивовано вигукнула жабка.
— Звичайно, ні! — усміхнувся тато. — У жабок є спеціальна будова тіла, яка допомагає плавати. Просто тобі потрібно було це відчути!
Мама показала:
— Дивись, як я рухаю задніми лапками. Спробуй так само, тільки повільно.
Квака, все ще тримаючись за батьків, спробувала повторити рухи. Спочатку виходило незграбно, але поступово вона відчула, як тіло починає слухатись!
— Виходить! — радісно вигукнула вона. — У мене виходить плавати!
— Молодець! — раділи батьки. — Ти зможеш!
Крок за кроком, з підтримкою мами і тата, Квака почала плавати самостійно. Спочатку тільки маленькі кола біля батьків, потім трохи далі, потім ще далі!
— Дивіться на мене! — щасливо кричала жабка, роблячи невеликі кола у воді. — Я плаваю!
Інші жабенята, які раніше сміялися з неї, тепер здивовано спостерігали.
— Ти справді навчилась! — вигукнув один із них.
— Так! — гордо відповіла Квака. — Мої батьки допомогли мені!
З того дня Квака плавала щодня, з кожним разом все впевненіше. Вона навіть навчилась пірнати і робити невеликі трюки, як і інші жабки!
Одного разу молодше жабенятко на ім’я Кума теж злякалося заходити у воду.
— Я боюся, — тремтіло воно, дивлячись на ставок.
Квака підійшла до нього:
— Я теж боялася! Але знаєш що? Це нормально — боятись чогось нового. Головне не здаватись!
— А як ти подолала свій страх? — запитала Кума.
— Мені допомогли мама і тато, — пояснила Квака. — Хочеш, я допоможу тобі так само, як мені допомогли?
— Справді? — зраділа Кума.
Квака обережно завела маленьку Куму у воду, підтримуючи її, так само, як колись підтримували її батьки.
— Не бійся, я тебе тримаю, — заспокоювала вона. — Спробуй порухати лапками.
Кума, відчуваючи підтримку старшої подружки, поступово почала розслаблятись і вчитися плавати.
— У мене виходить! — радісно вигукнула вона за кілька хвилин.
Мама-Жаба, спостерігаючи за цим, з гордістю сказала татові:
— Дивись, наша Квака тепер допомагає іншим долати страхи!
Квака почула ці слова і відчула справжню гордість. Вона зрозуміла: страх — це нормально, кожен чогось боїться. Але з підтримкою близьких і трохи сміливості можна подолати будь-який страх!
— Знаєте, — сказала вона одного вечора батькам, — я така вдячна, що ви не сміялися з мого страху, а допомогли мені його подолати.
— Ми завжди будемо поруч, коли тобі потрібна допомога, — обійняла її мама. — Головне — не боятись просити про підтримку, коли важко.
З того дня Квака стала найкращою плавчихою серед жабенят у ставку. А коли хтось з малюків боявся чогось нового, вона завжди приходила на допомогу, пам’ятаючи, як важливо мати підтримку в подоланні своїх страхів.
Кінець
Запам’ятай:
- Боятися чогось нового — це нормально
- Підтримка родини допомагає подолати страхи
- Не варто соромитися просити допомоги
- Подолавши свій страх, можна допомогти іншим
- Кожен має свій темп у навчанні новому
Гарна казка дитині сподобалось