У маленькому селі, де стояли білі хатки з яскравими вікнами, жило пухнасте руде кошеня на ім’я Рижик. У нього були зелені очі, м’які лапки і багато-багато іграшок.

У Рижика був м’ячик, і кубики, і машинка, і ляльки, і плюшевий ведмедик. Всі іграшки лежали в його кімнаті на поличках, і кошеня дуже їх любило.

Одного дня до Рижика в гості прийшло кошеня-сусідка Мурка.

— Привіт, Рижику! Ой, який гарний м’ячик! Можна мені трошки пограти? — попросила Мурка.

— Ні! — негайно відповів Рижик і схопив м’ячик. — Це мій м’ячик!

— Але я поверну його, — сказала Мурка.

— Все одно ні. Я сам хочу з ним гратися, — Рижик міцно притиснув м’ячик до себе.

Мурка засмутилася і незабаром пішла додому.

Наступного дня прийшло цуценя Дружок.

— Рижику, давай разом будувати вежу з кубиків! — запропонувало цуценя.

— Ні, це мої кубики! Я сам буду будувати! — відповів Рижик і відвернувся.

Дружок постояв, постояв і теж пішов додому.

Потім прибігло зайченя Вушко і попросило пограти машинкою. Рижик і йому відмовив. Потім прийшло лисеня Руде — і йому теж.

— Це все моє! — казав Рижик. — Я нікому не дам!

Проминув тиждень. Рижик сидів серед своїх іграшок, але чомусь йому було сумно. М’ячик лежав у кутку, кубики збирали пил, а машинка просто стояла.

— Чому мені нудно? — думав Рижик. — У мене ж так багато іграшок!

Одного ранку він вийшов на подвір’я і побачив, що всі звірята граються разом на галявині. Мурка, Дружок, Вушко і Руде сміялися, бігали і весело проводили час.

— Можна я з вами? — несміливо запитав Рижик.

— А ти будеш ділитися? — запитала Мурка.

— Я… я не маю з собою іграшок, — розгубився Рижик.

— Ми не про іграшки, — сказав Дружок. — Ми граємо у хованки. Але коли ми граємося, ми ділимося всім: і іграми, і місцем, і веселощами. А ти завжди тримаєш все тільки для себе.

Рижик опустив голову. Це була правда.

— Вибачте мене, — тихо сказав він. — Я не розумів, що роблю погано.

Звірята переглянулися і всміхнулися:

— Ну гаразд, ходімо граться разом!

Того дня Рижик так весело провів час! Він зрозумів, що гратися разом набагато цікавіше, ніж самому. Коли всі разом, сміх голосніший, ігри веселіші, а радість більша.

Увечері кошеня прибігло додому і сказало мамі:

— Мамо, завтра я запрошу всіх друзів до нас! Я хочу поділитися з ними своїми іграшками!

— Це чудова ідея! — усміхнулася мама. — Я спечу смачні пиріжки для всіх.

Наступного дня до Рижика прийшли всі звірята. Спочатку кошеня трохи хвилювалося. Йому хотілося сказати: “Обережно з моїм м’ячиком!” або “Не зламайте мою машинку!” Але він стримався і промовчав.

Мурка взяла м’ячик і почала гратися. Рижик спостерігав і раптом помітив, як вона весело підкидає його і сміється. А потім Мурка кинула м’ячик йому:

— Лови, Рижику!

Вони разом гралися у м’яч, і це було так весело! Набагато веселіше, ніж коли Рижик грався сам.

Дружок і Вушко будували високу вежу з кубиків. Вони кликали:

— Рижику, ходи допомагай! Ти найкраще вмієш будувати!

Кошеня приєдналося до них, і вони разом збудували найвищу вежу, яку Рижик коли-небудь бачив! Сам він ніколи б не зміг збудувати таку велику.

Руде каталось на машинці і показувало всім кумедні трюки. Рижик сміявся разом з усіма, і йому було так радісно!

Коли настав вечір і прийшов час розходитися, Мурка сказала:

— Дякуємо, Рижику! Це був найкращий день!

— Так! — підтримав Дружок. — У тебе такі чудові іграшки, і ти такий добрий, що поділився з нами!

Рижик здивовано подивився на свої іграшки. М’ячик лежав на місці, кубики були цілі, машинка не зламалася. Все було на місці, але тепер ці іграшки здавалися ще кращими, бо з ними пов’язані веселі спогади про друзів.

— Приходьте ще! — крикнув Рижик. — Завжди раді!

Того вечора мама обійняла Рижика:

— Я помітила, як ти змінився, синку. Тепер ти розумієш, що ділитися — це добре?

— Так, мамо! — кивнув кошеня. — Знаєш, коли я не ділився, у мене було багато іграшок, але не було друзів. А тепер у мене є і іграшки, і друзі! І це набагато краще!

— Правильно, — усміхнулася мама. — Коли ти ділишся, ти нічого не втрачаєш. Навпаки, ти отримуєш щось важливіше — дружбу, радість і любов.

З того дня Рижик завжди ділився з друзями. Коли хтось хотів пограти його іграшкою, він з радістю давав. Коли мама пекла печиво, він частував усіх сусідів. Коли хтось сумував, він ділився своєю усмішкою і добрими словами.

І знаєте що? Чим більше Рижик ділився, тим більше у нього ставало друзів. А друзі теж ділилися з ним — своїми іграшками, цікавими історіями, веселими іграми.

Одного дня маленький мишеня запитало у Рижика:

— А тобі не шкода віддавати свої речі іншим?

Рижик подумав і відповів:

— Знаєш, коли я тримав все тільки для себе, я був самотнім. А коли я навчився ділитися, я знайшов справжніх друзів. І це найбільший скарб у світі!

Тому що найкращі речі у житті стають ще кращими, коли ти ділишся ними з тими, кого любиш.

Кінець