Слухати аудіоказку про бджілку і про те, як важливо дбати про інших і цінувати свою працю можна у відео нижче:

У великому квітучому саду жила-була маленька бджілка на ім’я Жужа. Вона дуже любила спати, гойдатися на квіточках та розглядати хмаринки в небі. А от працювати – зовсім не любила!

Щоранку всі бджілки прокидалися разом із сонечком і летіли збирати нектар. А Жужа тільки перевертала подушку з кульбаби на інший бік і бурмотіла:
– Ще п’ять хвилиночок… ні, краще десять…

Її найкраща подружка, бджілка Майа, щоранку намагалася її розбудити:
– Жужа, прокидайся! Дивись, які гарні квіточки розквітли!
– Ой, не хочу… – позіхала Жужа. – Вони нікуди не подінуться.
– Але ж треба збирати нектар! – не здавалася Майа. – Скоро осінь, нам потрібно багато меду!
– А навіщо так багато працювати? – дивувалася Жужа. – У нас і так повний вулик меду!

Майа зітхнула й полетіла, а Жужа солодко заснула знову.

Головна бджілка-вчителька, яку всі звали Мудра Бджола, часто розмовляла з Жужею:
– Люба моя, кожна бджілка має свою роботу. Хтось збирає нектар, хтось будує стільники, хтось доглядає за малечею…
– А можна я буду головною по сну? – жартувала Жужа, розтягнувшись на пелюстці ромашки.
Мудра Бджола похитала головою:
– Одного дня ти зрозумієш, що кожна справа має значення.

Одного ранку трапилася дивна річ. Жужа прокинулася й побачила, що у вулику нікого немає!
– Гей! Де всі? – здивувалася вона.

Вилетіла з вулика – в саду теж нікого! Літала-літала, аж раптом почула тихий писк. Під великою ромашкою сиділо маленьке бджоленятко й плакало.
– Чому ти плачеш? – спитала Жужа, обережно присівши поруч.
– Я загубився! – схлипнуло бджоленятко. – А ще я дуже хочу їсти…

Жужа розгублено помовчала.
– Не плач, – сказала вона, намагаючись посміхнутися. – Я… я зараз щось придумаю!

Проте в голові було порожньо. Вона навіть не знала, де шукати нектар! Адже завжди, коли прокидалася, інші бджілки вже все зробили.
– Ох, як же важко бути відповідальною! – прошепотіла вона собі під ніс.

Раптом Жужа згадала слова Мудрої Бджоли. Вона почала принюхуватися до квітів:
– Так-так, цей запах означає, що тут є нектар!

Жужа старанно збирала нектар з кожної квіточки. Це було нелегко – лапки втомлювалися, крильця боліли. Але вона не здавалася.
Коли у її сумочці з’явилося кілька крапель нектару, вона повернулася до бджоленятка.
– Ось, спробуй! – сказала Жужа, простягнувши маленьку крапельку нектару на лапці.

Бджоленятко принюхалося, а потім злизнуло нектар. Його очі одразу засяяли:
– Ой, який смачний! Дякую тобі, Жужо!

Жужа задоволено посміхнулася, хоча й відчувала втому.
– Зараз я назбираю ще більше, щоб ти не був голодним. Ти тільки сиди тут і чекай.

Вона знову полетіла до квітів, і кожна крапля нектару, яку вона збирала, була для неї тепер дуже цінною.
Жужа, навіть не помітила як сама почала отримувати задоволення від своєї праці.

Нарешті повернулися інші бджілки. Виявляється, вони літали на дальній луг, де розквітли нові квіти.
– Жужа! – здивувалася Майа, побачивши подругу за роботою. – Ти працюєш?
– Так! – гордо відповіла Жужа. – І знаєте що? Це виявилося так цікаво! Кожна квіточка пахне по-різному, а нектар такий солодкий!

Мудра Бджола лагідно посміхнулася:
– Бачиш, Жужа, праця може бути радісною, коли знаєш, для чого стараєшся.

Жужа підморгнула:
– А ще вона може врятувати когось маленького й голодного!

З того дня Жужа змінилася. Тепер вона прокидалася разом з усіма і з радістю летіла на роботу. А бджоленятко стало найкращим помічником Жужі, завжди нагадуючи їй про те, як важливо дбати про інших.

Кінець!