Слухати аудіоказку про слоника, який вперше побачив сніг можна у відео нижче:

У далекій сонячній Африці жило маленьке слоненя на ім’я Хмаринка. Його так назвали, бо воно було сіреньке і пухкеньке, наче хмаринка в небі. Одного дня мама-слониха сказала йому важливу новину.
“Хмаринко, любий,” – лагідно промовила вона, – “скоро ми поїдемо в далеку подорож до нового дому. Там буде дещо особливе, що називається зимою.”
“А що таке зима?” – здивовано запитало слоненя, розмахуючи своїм маленьким хоботком.
“Це коли з неба падають білі пушинки, і все навкруги стає білим,” – пояснила мама.
“Як це – білим?” – не зрозуміло слоненя. “Хіба світ може бути не зеленим і жовтим?”
“Побачиш сам,” – усміхнулася мама. “Ми переїжджаємо до великого заповідника, де піклуються про тварин з усього світу.”
Коли вони приїхали на нове місце, все було ще зеленим і теплим. Хмаринка познайомився з багатьма новими друзями: пінгвіном Пінгі, білим ведмедиком Сніжком та оленям Бемби.
“Ти ще ніколи не бачив снігу?” – здивувався Сніжок. “О, це найкраще, що може бути!”
“А що таке сніг?” – запитало слоненя.
“Це такі білі пушинки, які падають з неба,” – пояснив Пінгі. “З них можна ліпити сніговиків!”
“І кататися на санчатах!” – додав Бемби.
Минали дні, ставало все холодніше. Одного ранку Хмаринка прокинувся і побачив, що весь світ змінився.
“Мамо! Мамо!” – закричав він. “Все стало білим! І щось холодне падає мені на хобот!”
“Це сніг, любий,” – засміялася мама. “Не бійся, підійди ближче до вікна.”
Хмаринка обережно визирнув назовні. Сніжинки танцювали у повітрі, наче маленькі зірочки.
“Виходь скоріше!” – гукнув Сніжок. “Давай гратися!”
Спочатку слоненя боялося виходити – сніг був такий холодний! Але мама вдягнула на нього теплий светр, який спеціально зв’язали працівники заповідника.
“Дивись, що я вмію!” – крикнув Пінгі і покотився по снігу.
“І я хочу!” – вигукнув Хмаринка і спробував повторити. Але замість того, щоб покотитися, він просто плюхнувся у сніг.
“Ха-ха-ха!” – всі дружньо засміялися.
“Не засмучуйся,” – сказав Бемби. “Зате ти вмієш робити те, чого не вміємо ми – поливати сніг водою з хобота! Давай зробимо крижану гірку!”
І справді – слоненя швидко навчилося створювати найкращі крижані гірки в заповіднику. Всі тварини приходили покататися на них.
“Бачиш,” – сказала якось мама-слониха, – “кожен особливий по-своєму. Ти боявся зими, а тепер став справжнім майстром зимових розваг!”
Увечері, коли всі поверталися до своїх теплих домівок, Хмаринка сказав: “Мамо, а знаєш що? Зима – це зовсім не страшно. Це найчарівніша пора року!”
“Чому ж?” – запитала мама.
“Бо взимку все стає особливим. І навіть якщо спочатку чогось боїшся, потім виявляється, що це може принести багато радості!”
З того часу Хмаринка з нетерпінням чекав кожної зими. Він знав, що разом з друзями зможе перетворити холодні дні на найвеселішу пригоду. А працівники заповідника часто розповідали відвідувачам про слоненя, яке навчилося не боятися зими і стало справжнім майстром зимових розваг.