У великому квітучому саду жила-була маленька бджілка на ім’я Жужа. Вона була особлива – її смужки переливалися всіма кольорами веселки, а крильця виблискували на сонці, наче маленькі діамантики. Але найголовніше – Жужа була дуже допитливою та мріяла побачити світ за межами свого саду.

Щоранку бджілка прокидалася разом із сонечком і починала свій день з веселої пісеньки:
“Дзинь-дзень, дзинь-дзень,
Прокидайся, новий день!
Сонце сяє, квіти цвітуть,
Нові пригоди на мене ждуть!”

Одного теплого ранку Жужа вирішила, що настав час для великої пригоди. Вона попрощалася зі своєю мамою-королевою, взяла маленьку торбинку з нектаром і вирушила в подорож.

Спочатку бджілка полетіла до великої галявини за садом. Там вона зустріла метелика Барвистика, який малював візерунки на квітах своїми чарівними крильцями.

“Привіт! Що це ти робиш?” – запитала Жужа.

“Я прикрашаю квіти, щоб вони стали ще гарнішими,” – відповів Барвистик. – “Хочеш спробувати разом зі мною?”

Жужа радісно погодилася, і вони вдвох почали створювати найкрасивіші візерунки на пелюстках ромашок і дзвіночків.

Потім бджілка полетіла далі і зустріла сонечко Крапочку, яке рахувало свої цяточки.

“Один, два, три… Ой, привіт!” – сказало сонечко. – “Не знаєш, скільки цяточок має бути на моїх крильцях?”

“Давай порахуємо разом!” – запропонувала Жужа, і вони весело провели час, рахуючи чорні крапочки.

Ближче до обіду бджілка долетіла до великого ставка, де познайомилася з жабеням Квакушею. Воно вчилося стрибати на листочки латаття, але боялося стрибнути далеко.

“Не бійся!” – підбадьорила його Жужа. – “Я буду літати поруч, і якщо що – допоможу тобі!”

З підтримкою нової подруги Квакуша навчився стрибати так високо, що всі жабенята в ставку почали йому аплодувати.

Але раптом небо потемніло, і почали збиратися хмари. Жужа знала, що має повертатися додому, але не хотіла залишати своїх нових друзів. Тоді Барвистик запропонував:

“А давайте влаштуємо вечірку у великій квітці дзвіночка! Там ми всі помістимося і сховаємося від дощу!”

Так вони і зробили. Поки надворі йшов дощик, друзі розповідали один одному цікаві історії, співали пісні і ділилися смачним нектаром, який Жужа взяла з собою.

Коли дощ скінчився, на небі з’явилася прекрасна веселка. Вона була така ж різнокольорова, як і смужки нашої бджілки!

“Дивіться!” – сказала Жужа. – “Це знак, що ми завжди будемо друзями!”

З того дня бджілка-мандрівниця кожного ранку літала до своїх нових друзів. Вона допомагала Барвистику малювати на квітах, рахувала цяточки з сонечком Крапочкою і вчила Квакушу нових стрибків. А ввечері поверталася додому і розповідала всім у вулику про свої пригоди.

Мама-королева дуже пишалася своєю донечкою, адже Жужа не тільки стала сміливою мандрівницею, але й знайшла справжніх друзів. А ще вона зрозуміла найважливіше – немає нічого кращого, ніж дарувати радість іншим і допомагати тим, хто цього потребує.

З того часу в саду можна було почути нову пісеньку:
“Дзинь-дзень, дзинь-дзень,
Який чудовий день!
З друзями радісно живемо,
Один одному допомагаємо!”

Кінець!