Слухати аудіоказку про їжачка можна у відео нижче:

Одного зимового вечора їжачок Колючко вибрався зі своєї нірки, щоб подивитися на зоряне небо. Сніг блищав, мов дорогоцінні камінчики, а над лісом висіли яскраві зірки.

Колючко вдивлявся у небо й раптом помітив, як одна зірка впала прямо за пагорб.

— Що це було? — здивувався він.

З цікавості їжачок вирушив у напрямку падіння. Йти довелося через засніжені поля, а коли він наблизився до місця, то побачив там мишку Маргаритку. Вона щось ретельно викопувала лапками з-під снігу.

— Привіт, Маргаритко! Що ти шукаєш?

— Привіт, Колючко, — відповіла мишка, навіть не піднімаючи голови. — Я бачила, як впала зірка, і хочу знайти її першою. Якщо я принесу зірку додому, всі вважатимуть мене найкращою мишкою в лісі!

Колючко здивувався:
— Але ж зірки гарні, коли вони на небі. Навіщо тобі вона тут?

— Бо я хочу, щоб усі захоплювалися мною, — відповіла мишка, продовжуючи копати.

Їжачок зітхнув. Він знав, що мишка любить бути в центрі уваги, але вирішив допомогти, адже разом завжди веселіше.

Вони копали довго, аж поки не натрапили на щось яскраве. Це було маленьке сяюче світло, що пульсувало теплом.

— Ми знайшли її! — зраділа Маргаритка. — Я знала, що в мене вийде!

Проте, як тільки вона доторкнулася до світла, воно почало тьмяніти. Їжачок злякався:
— Маргаритко, здається, зірка не може жити тут, на землі. Вона зникне!

Мишка на мить замислилася, а тоді сумно промовила:
— Але я так хотіла показати її всім…

Їжачок обережно підняв зірку лапками. Вона була крихітною і теплою, наче краплинка сонця.

— Може, ми повернемо її назад у небо? — запропонував він.

Маргаритка кивнула, трохи засмучена, але їй було важливо, щоб зірка залишилася живою.

Разом вони винесли зірку на найвищий пагорб. Їжачок обережно підкинув її, і зірка злетіла високо в небо, знову засяявши яскравим світлом.

— Тепер її побачать усі, — сказав Колючко.

Маргаритка усміхнулася:
— Знаєш, ти мав рацію. Зірки найкращі там, де вони сяють для всіх.

З того часу вони щоночі разом дивилися на небо, згадуючи свою маленьку пригоду. І навіть Маргаритка навчилася радіти тому, що робить світ кращим, а не лише її особливою.